Духовність душевна і бездушна

Як приємно мати справу із захопленою людиною! З більшою охотою ми щось купуємо, якщо бачимо, що продавець-консультант не просто добре орієнтується в пропонованих товарах, не намагається будь-що нам продати – «увіпхнути», як кажемо, або просто відбуває свій робочий день, залишивши ініціативу повністю за нами: «Хочеш – купуй, хочеш – не купуй…», а захоплений своє справою. І це захоплення передається іншим.

Тож якщо захоплення має таку велику силу у справах земних, побутових, наскільки важливішим воно є у нашому проповідуванні Христа своїми вчинками й словами. Завчити можна будь-що, навіть Його Добру Новину, але яким тоді від неї буде ефект у нашому житті та житті нашого оточення – невідомо.

Можна ходити до храму, як колись кріпаки на панщину, молитися, ніби декламуючи віршик на святі Першого дзвоника в школі, читати Святе Письмо, немовби інструкцію до пральної машини, приймати Святі Таїнства, бо якийсь час відповідний надійшов, і всі їх приймають… Краще, звісно, ніж узагалі від них відмовитись. І Бог знайде спосіб, як подіяти навіть в такій ситуації. Але не плекаймо тоді ілюзій, що ми розвиваємось. Наше духовне життя застигло на своїй, м’яко кажучи, дуже недосконалій фазі на роки, десятиліття.

Тоді, коли мали б вже рухатись вперед, ми тупцюємось на одному місці, немовби були новонаверненими. Саме для цієї категорії віруючих вважає підходящим такий спосіб богопочитання Блез Паскаль у своїх «Думках про релігію»: «Ви хочете досягнути віри, але дороги до неї не знаєте; бажаючи вилікуватися від безвірства, просите ліків. Спитайте про це у тих, котрі, як і ви, були зв’язані, а тепер жертвують усіма своїми здобутками… Почніть так само, як і вони почали; а вони почали з того, що робили все так, якби вже повірили: пили святу воду, замовляли обідні і т. д. Якраз це навчить вас вірити і впокорити ваш розум».

Крім тих, які щойно хочуть повірити, мислитель у цих словах наводить ще й інших – тих, які вже повірили і продовжують зростати. Із захопленням, імовірно, бо ж «жертвують усіма своїми здобутками». Літепла людина на таке не спроможеться.

Бог час від часу нас підштовхуватиме в правильному напрямку, натякатиме, що треба рухатися далі, вийшовши із зони комфорту, але й з повагою поставиться до нашої відмови, якщо ми Його замінимо такою ось карикатурою релігійності. Вже в кращому становищі є грішник, який усвідомив нікчемність свого життя і бажає його виправити, ніж той, хто робить все «правильно», але бездушно. Та й інших, які ще десь блукають у пошуках Бога, така доведена до автоматизму побожність не привабить.

Інша річ – людина, яка живе з Ісусом, живе Ісусом, живе для Ісуса. Вона не заганяє Його в резервацію ранкових і вечірніх молитовних текстів, а запрошує у всі сфери свого життя, дозволяє Йому діяти, інколи наперекір певним своїм уявленням. Хай не все у її духовному житті вдається, хай щось і виходить незграбно й недосконало, вона все одно повертається до Першопричини всіх речей, до Першопричини свого буття. Щирий пошук Бога веде до щораз глибшого Його пізнання, а, пізнаючи Його все глибше, не захопитись Ним просто неможливо. З якою добротою Він оберігає наше життя, яким милосердним є, коли вкотре прощає і відпускає нам усі гріхи у Таїнстві Покаяння, як мудро та непередбачувано для нашого людського розуму діє у різних життєвих обставинах, і врешті-решт «так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3,16).

І світла від такого динамічного пізнання Бога та життя з Ним вже не здатна закрити жодна посудина. Воно виривається назовні і освітлює та зігріває тих, що поряд, проявляючись через слова, вчинки, почуття, поставу. «О, ця людина захоплена! – скажуть «ті, що назовні» (Кл 4,5). – Можливо, предмет її захоплення справді вартий уваги, якщо вона так сяє, говорячи про нього». І це може стати поштовхом, щоб і вони, спершу «роблячи все так, якби вже повірили», а потім щоразу досконаліше «жили життям, достойним Господа, і подобалися Йому в усьому, приносячи плід у всякому доброму ділі і зростаючи у спізнанні Бога, покріплені всякою силою завдяки Його славній потузі, щоб осягнути всяку витривалість і довготерпеливість із радістю» (Кл 1,10-11). А радість ця якраз і буде світлом, яке запалюватиме все нові й нові серця вірою та любов’ю. Дай, Боже, щоб ні на кому цей ланцюжок не обірвався!